Зміст
«У вашого сина жодних шансів, він не буде ходити, розмовляти, не зможе самостійно їсти чи вдягатися» – лікарі не давали Богданчику жодних шансів на повноцінне майбутнє. За їх словами, на хлопчика чекало «життя овоча», тяжка інвалідність без жодних перспектив. Діагноз Богдана – гемімегаленцефалія, вроджена вада ЦНС, при якій одна з пів куль мозку виростає більшою і має неправильну будову.
Такий діагноз вибив землю з-під ніг Богданчикової мами. Невже варто змиритися, як радять лікарі, забути про всі мрії, сподівання, надії? Любляча мама вирішила, якщо є хоча б малесенький шанс покращити стан сина – за нього потрібно боротися.
Мама Богданчика – Мар’яна, говорить, що найстрашніше було на початку. Тоді жінка ще мало що знала про діагноз сина, збирала інформацію звідусіль, шукала реабілітологів, займалася з сином самостійно. Не було ані чіткого плану, ані повного розуміння, чого чекати. Лише несамовите бажання – врятувати сина, вибороти шанс на майбутнє.
Власні кошти закінчилися швидко, збирати гроші на лікування доводилося по всій Україні. Спочатку в одужання Богдана майже ніхто не вірив, люди донатили не охоче, винуватили рідних хлопчика в нереалістичних очікуваннях. Та Богдан розвивався, його досягнення вражали не лише пересічних людей, а й тих лікарів, що колись назвали хлопчика безнадійним.
Богданчик став унікальною дитиною, бо попри надзвичайно складний діагноз, зміг не тільки стати на ноги та навчитися виражати свої думки – він вчасно пішов до школи та зміг опанувати шкільну програму. Так, шкільне життя Богдана не обходиться без труднощів – десь дитині потрібне додаткове пояснення, в чомусь – фізична допомога. Але рік за роком Богдан здобуває нові знання, новий досвід та друзів.
Богданчик продовжує проходити регулярні реабілітації, годинами займається вдома, має безліч цілей та планів. Невеликі моторні порушення ще помітні, але в найближчому майбутньому Богданчик може подолати і їх. Зараз хлопчик сконцентрований на тому, щоб впевненіше ходити, вчитися більш чітко говорити, а ще – назавжди позбутися епілептичних нападів, які нині завдають найбільшого дискомфорту.
Богдан вважає себе щасливою дитиною. Він впевнений у собі і любить підтримувати інших – а особливо тих, хто так само, як і він, бореться зі страшними хворобами чи непростими вадами. Випадок хлопчика дарує віру сотням родин, в яких народжуються особливі діти, та вчить лікарів не поспішати з прогнозами…
«Не здавайтеся, як би не було важко морально чи фізично. Воно того варте, адже дива трапляються, і в них потрібно вірити» – говорить Богданчикова мама. Відважна жінка, любляча мама з теплом згадує всіх, хто прийшов на допомогу, пам’ятає підтримку та кожен донат, яким ви допомогли рятувати сина. Ми дякуємо тим, хто долучався до зборів для Богданчика! Ви стали частиною дива, яке перевернуло уявлення про тяжку хворобу і подарувало хлопчику життя, про яке він так мріяв!
