Новини

< УСI НОВИНИ

ПРО ЛЮБОВ БЕЗ СУМНІВІВ

Вони набирають в Google ті слова, що я легко, наче м’ячики, кидаю при розмові. Синдром Прадера-Віллі. Синдром Ангельмана. Розумова відсталість. Церебральний параліч. Та ще багато-багато слів, що здаються екзотикою для незвиклого слухача.

Вони дивляться на картинки, жахаються та знизують плечами: “Бідні дітки! Як ти на це дивишся! Ти плачеш, напевно, щодня! Так їх шкода, так неймовірно шкода!”. “Шкода?” – не розуміючи, зводжу плечі я. Яка “шкода”, про що ви? Особливе дитинство – це не про жалість, не про хворих та вбогих, не про невимовну скорботу.

Особливе дитинство – це про дистильовану любов, очищену від домішок. Про любов незалежно від зовнішності, віку, вміння говорити й розказувати вірші англійською чи китайською. Це дистилят почуттів, яких так багато, що хочеться розкрити серце, як вікно, – навстіж.

Про те, як гладить по голівці хлопчик, що присів на коліна, розчиняючись у власній ніжності, про те, що очима можна іноді сказати більше, ніж словами, про те, що нанизати бусини на ліску іноді крутіше, ніж закінчити університет. Особливе дитинство – це світ, що сповнений краси та гармонії.

Мені шкода… Шкода тих, хто не має можливості побачити це по-справжньому, заглянувши трохи далі жирної межі штампів та умовностей.

Автор: Наталія Керре, лікар, реабілітолог (переклад з російської)