Дорослі тяжко переживають, коли опиняються в лікарні, але діти страждають в двічі сильніше, адже їм важко зрозуміти, чому треба терпіти болючі процедури, відмовлятися від улюблених занять і лишатися у стінах лікарні. Мама Богданчика розповіла, що, коли вони з синочком вперше проходили хіміотерапію, Богдану було дуже тяжко. 

Так як імунітет дитини був майже нульовим, Богданчику не можна було виходити за межі палати. Маленький хлопчик нудьгував і протестував, він бив кулачками в двері палати в надії, що йому дозволять вийти. Хлопчик плакав, коли чув чи бачив, що в коридорі граються інші діти. Він не міг зрозуміти, чому йому не дозволяють приєднатися до дитячого гурту. 

Але потім дитина змінилася. Богдан наче змирився зі своєю долею, почав терпляче переносити лікування, майже не плакав, не вередував. “Тоді стало ще страшніше.”, – каже мама. Не хотілося, щоб дитина сприймала таке життя за норму. Зараз Богданчик ще маленький, але від нього не приховати, що чекає на нього в лікарні. Кожен похід до лікаря – це стрес та хвилювання. 

Мама каже, що бачити, як дитина страждає від уколів, таблеток, болючих маніпуляцій, жахливої побічної дії від сильнодіючих препаратів – це тяжке випробування. Однак, бездіяльність – ще страшніша. Зараз найбільше, чого вона прагне – бачити сина здоровим, а тому з готовністю підписується на всі труднощі, які можуть трапитися на шляху до перемоги. Просимо вас, підтримайте родину!